На зорі дитячого розуму

Тем­пи су­час­но­го жит­тя
такі, що ви­бо­ром відповідних роз­ви­ва­ю­чих за­нять для на­ших ма­лят
ми спантеличуємося, лед­ве во­ни по­чи­на­ють го­во­ри­ти.

Як не по­ми­ли­ти­ся в роз­ра­хун­ках
і не пе­ре­на­ван­та­жу­ва­ти ма­лень­ко­го, який все ще ду­же
зай­ня­тий вирішенням го­лов­но­го сво­го зав­дан­ня – рос­ти і рос­ти.
Сло­во лікарям-нев­ро­ло­гам.

Пи­тан­ня про те, чим зай­ня­ти ма­лю­ка, за­зви­чай постає пе­ред бать­ка­ми, ко­ли йо­му виповнюється 2 ро­ки.

У цей період діти по­чи­на­ють
по­сту­по­во вхо­ди­ти в світ – вчать­ся спілкуватися один з од­ним і
вчи­ти­ся. І всі во­ни до­би­ра­ють­ся до цьо­го ета­пу, ма­ю­чи різні
можливості.

Мо­ва йде і про ха­рак­тер, і про вже
освоєні на­ви­ки, і про стан здо­ров’я. Зрозуміло, що стан нервової
сис­те­ми ма­лю­ка силь­но впливає на весь про­цес йо­го роз­вит­ку,
вклю­ча­ю­чи здатність вчи­ти­ся.

Ось чо­му, перш ніж скла­да­ти для
ди­ти­ни план за­нять, потрібно зрозуміти, чи добре працює ця сис­те­ма,
що керує май­же всіма важ­ли­ви­ми про­це­са­ми в організмі. І
відповісти на та­ке пи­тан­ня мо­же тільки лікар-нев­ро­лог.

Спра­ва в то­му, що, як­що після
на­род­жен­ня у ма­лю­ка бу­ли про­бле­ми, пов’язані з бра­ком кис­ню
(гіпоксією) під час вагітності та / або пологів (на­прик­лад,
пе­ри­на­таль­на енцефалопатія, підвищений або зни­же­ний то­нус,
підвищений внутрішньочерепний тиск, надмірна збудливість), то до
дру­го­го ро­ку жит­тя ди­ти­ни можливі наслідки цих по­ру­шень мо­жуть
збе­рег­ти­ся.

У цей період і лікар, що лікує
ма­лю­ка, і йо­го бать­ки по­ба­чать, чи вда­ло­ся організму
ма­лень­ко­го по­до­ла­ти давні про­бле­ми, чи вар­то про­дов­жу­ва­ти
терапію, чи потребує він особливої ува­ги, а зна­чить, і особ­ли­во­го
ре­жи­му за­нять.

По­ява пер­ших ознак
пе­ре­ван­та­жен­ня – сиг­нал, що скла­де­ний для ма­лю­ка роз­к­лад
потрібно міняти. Як­що він по­чне гірше спа­ти, ста­не дратівливим,
плак­си­вим, як­що рап­том погіршиться йо­го апе­тит – зна­чить, він
вто­мив­ся. Тоді потрібно по­чи­на­ти за­хо­ди!

По­ча­ти з по­чат­ку

Перші ж досліди дітей на ниві
на­вчан­ня зви­чай­но ви­яв­ля­ють ті труднощі, впо­ра­ти­ся з яки­ми
так і не вда­ло­ся. І цю ро­бо­ту не вар­то відкладати, то­му що, ко­ли
та­ка ди­ти­на піде в шко­лу, про­блем тільки до­дасть­ся.

Як вчи­ти­меть­ся малюкові, який
прос­то не вміє зо­се­ред­жу­ва­ти­ся, або утри­му­ва­ти в пам’яті но­ву
інформацію або управ­ля­ти­ся з пись­мом, то­му що ру­ки «не
слу­ха­ють­ся»?

Щоб ста­ло зрозуміло, як невирішена
про­бле­ма перетворюється для ди­ти­ни в цілий «клу­бок» складнощів,
да­вай­те по­вер­не­мо­ся тро­хи на­зад. От­же, здібності ма­лю­ка
вчи­ти­ся пов’язані з тим, як працює йо­го нер­во­ва сис­те­ма. А цей
ре­зуль­тат за­ле­жить від то­го, як роз­ви­ва­ла­ся ди­ти­на з
мо­мен­ту на­род­жен­ня.

Крок за кро­ком, по­чи­на­ю­чи з
по­яви і по­сту­по­во­го зга­сан­ня рефлексів но­во­на­род­же­но­го, а
потім освоєння но­вих рухів і по­ло­жень тіла (від на­ви­ку три­ма­ти
го­ло­ву до пер­ших впев­не­них кроків), од­но­час­но пер­ших проб
«мо­ви» (від гуління до ле­пе­ту, ви­мов­лян­ня складів, а потім і
фраз), спроб гра­ти (спо­чат­ку прос­то схо­пив­ши бряз­каль­це) і так
далі, нер­во­ва сис­те­ма ди­ти­ни про­хо­дить шлях, кож­ний етап яко­го
готує йо­го до освоєння на­ступ­но­го.

Як­що на яко­мусь із проміжків
виникає за­мин­ка, во­на мо­же «по­тяг­ну­ти» за со­бою на­ступ­ну. Ось
чо­му під спос­те­ре­жен­ня лікаря-нев­ро­ло­га ма­лю­ки по­трап­ля­ють з
на­род­жен­ня – тоді можливі складнощі вдається помітити і
ско­ри­гу­ва­ти, не че­ка­ю­чи наслідків. І навіть як­що такі труднощі
за­ли­ши­ли­ся, не втра­чай­те ча­су за­раз!

Хто частіше за інших виявляється в кабінеті лікаря-нев­ро­ло­га з на­го­ди на­вчаль­них негараздів?

Ху­дор­ля­вий, не­ви­со­кий, со­ром’яз­ли­вий і нез­граб­ний ма­люк, яко­му важ­ко да­ють­ся за­нят­тя зі вся­кою «дрібнотою».

Вибір. На­ван­та­жен­ня для та­ких
дітей потрібно відміряти, як ліки, в не­ве­ли­ких до­зах. Скла­да­ю­чи
для них роз­к­лад за­нять, ак­цен­туй­те ува­гу на лікувальну
фізкультуру, яка до­по­мо­же цим ма­лю­кам на­до­лу­жи­ти за­мин­ку в
зрості і вазі, на­вчить упев­не­но ру­ха­ти­ся.

Бу­де ко­рис­на їм і ритмічна
гімнастика з еле­мен­та­ми тан­цю, во­на на­вчить їх управ­ля­ти своїм
тілом, добре йо­го відчувати і роз­ви­не координацію рухів.

Такі діти час­то сти­ка­ють­ся із
за­трим­ка­ми в освоєнні мо­ви, то­му їм ду­же потрібні за­нят­тя для
роз­вит­ку дрібної мо­то­ри­ки рук: ма­лю­ван­ня, ліплення,
кон­ст­ру­ю­ван­ня, гра на му­зич­них інструментах. А спів, крім то­го
що по­лег­шить роз­ви­ток мо­ви, ще і потренує слух, що, зреш­тою,
до­по­мо­же дитині за­го­во­ри­ти.

Ба­жа­но, щоб гру­па, з якою бу­де
зай­ма­ти­ся ди­ти­на, бу­ла не­ве­ли­кою, інакше во­на бу­де
по­чу­ва­ти се­бе не ду­же за­тиш­но.

Ува­га! До 3 років
ма­лю­ки по­чи­на­ють гра­ти і спілкуватися один з од­ним. Як­що ви
помітите, що ди­ти­на сто­ро­нить­ся компанії ровесників, лю­бить
зай­ма­ти­ся са­ма з со­бою, ви­га­ду­ю­чи незвичайні, а тим більше
дивні ігри, не поспішайте по­яс­ню­ва­ти це при­род­же­ною
со­ром’язливістю.

Покажіть ма­лю­ка фахівцям –
неврологові, психологові і дефектологові. Во­ни поспостерігають за тим,
як ця особливість бу­де роз­ви­ва­ти­ся в дитині, і, як­що бу­де
потрібно, до­по­мо­жуть їй з нею впо­ра­ти­ся чи на­прав­лять до
психіатра.