Розглядалося питання про державний
контроль над продажем і розповсюдженням цукру. Хоча автори й не
називають цукор “отрутою” в прямому сенсі, доктор Люстиг в 2007 році в
інтерв’ю, даному ABC Radio про надмірне споживання цукру, сказав: «Ми
труїмося до самої смерті. Це дуже смілива заява, з нашого боку, ми
зробимо усе можливе, аби підтвердити її науковими доказами».
В сучасному західному світі споживання
цукру швидко зростає. Власне, споживання цукру збільшилося в три рази за
останні 50 років. Але, виявляється, найбільшу загрозу для здоров’я людини становить один із видів цукру, а саме фруктоза.
Люстиг і його співробітники-науковці
зазначають, що в минулому році Організація Об’єднаних Націй оголосила,
що неінфекційні захворювання за частотою і рівнем поширення «обігнали»
інфекційні. На неінфекційні захворювання припадає 63% смертельних
випадків, і цей показник зросте найближчим десятиліттям ще на 17%.
Вчені наводять все більше доказів того,
що цукор, який більшість із нас вживає щоденно, відповідальний за
зростання і поширення таких неінфекційних хвороб як серцево-судинні
захворювання, рак, діабет тощо. Науковці стверджують, що як і у випадку
тютюну й алкоголю, держава має взятися за контроль над збутом цукру.
Зокрема, встановити на нього певний податок.
Всім відомі випадки «цукрової
наркоманії». Нехай це й не так очевидно, як тютюнова чи алкогольна
залежності, все ж останні дослідження показали, що споживання солодощів
викликає певну залежність.
Власне, я – один з тих, хто може протягом 10 хвилин спокійно «ум’яти» плитку шоколаду.
Цукор, зокрема фруктоза, впливає на
обмін речовин. На відміну від глюкози, фруктоза може метаболізуватися
лише в печінці. Деякі з її ефектів на організм людини стосуються
підвищення рівня сечової кислоти, що в свою чергу підвищує артеріальний
тиск; збільшення жирових відкладень в печінці та деяких інших проблем.
Цукор часто виконував роль «нагороди» в
нашому дитинстві, і дотепер для багатьох із нас солодощі – це все ще
їжа, яку ми смакуємо із насолодою. Але особисто я виявив, що чим менше я
їм солодощів, тим менше мені хочеться їх їсти узагалі.
У випадку з цукром, прийшов час
повернутися до реальності. Цукрова залежність нічим не ліпша за
нікотинову. Вона так само непомітна попервах, як і те, що вона спричиняє
нашому здоров’ю. Частота інфекцій, таких як цукровий діабет 2 типу,
зростає, і багато органів охорони здоров’я висловлюють стурбованість, що
наша нинішня молодь може стати поколінням, яке не житиме так довго, як
їхні батьки.
Необхідно усвідомити: регулювання
вживання цукру як ніколи раніше важливе. Окрім того, що це питання, яке
стосується особистої відповідальності, це ще й проблема, над якою має
всерйоз поміркувати держава.