Будь-яка дитина талановита?

На за­пи­тан­ня ча­со­пи­су Psychologies відповідає Оле­на Ма­ка­ро­ва - арт-те­ра­певт, історик, пись­мен­ник, ав­тор ба­гать­ох книг, се­ред яких ху­дож­ня про­за, праці з арт-терапії та історії конц­та­бо­ру Терезін. З 1990 ро­ку жи­ве в Єрусалимі, про­во­дить семінари в Росії, США і Європі.

Не­та­ла­но­ви­тих дітей немає, во­ни креативні від при­ро­ди.

Як­що нам здається, що ди­ти­ну нічого не цікавить, зна­чить, ми прос­то ще не знайш­ли те, що про­бу­ди­ло б її креативність. Мож­ли­во, у неї немає по­чут­тя внутрішньої без­пе­ки або достатньої сво­бо­ди ду­ху, щоб тво­ри­ти. Інша спра­ва, що не тре­ба плу­та­ти творчість і ви­ра­жен­ня се­бе. Ди­ти­на кри­чить або ро­бить якийсь рух - так во­на висловлює се­бе. Але як­що ми ска­же­мо до неї: «По­ка­жи, як бу­де виг­ля­да­ти твоя радість, твоє ба­жан­ня, твій гнів ...» - тоді ди­ти­на по­чне шу­ка­ти в собі те, з чо­го виникає творчість, по­чне на­да­ва­ти цьо­му особ­ли­во­го сен­су. Ви­с­лов­лю­ва­ти се­бе - це са­ме по собі ні добре, ні по­га­но, про­те, як­що ми хо­че­мо до­по­мог­ти дитині, потрібно вка­за­ти їй ме­ту, на­да­ти сенс її спон­тан­но­му са­мо­ви­ра­жен­ню.

Як зрозуміти, яким та­лан­том володіє ди­ти­на?

Потрібно спостерігати: що їй подобається, на що спря­мо­ва­на її ува­га? Як­що ди­ти­на лю­бить пе­ре­драж­ню­ва­ти, копіює ру­хи і хо­ду всіх, ко­го ба­чить, у неї на­пев­но є акторські здібності, тоді з нею мож­на «влаш­то­ву­ва­ти те­атр», гра­ти в рольові ігри і т. д. Як­що во­на особ­ли­во уваж­на до звуків, до інтонації мо­ви - тоді тре­ба роз­ви­ва­ти її в цьо­му на­прям­ку: во­ди­ти на кон­цер­ти, влаш­то­ву­ва­ти сімейні джаз-сей­ше­ни, по­ка­зу­ва­ти, як зву­чать кухонні «інструменти» - каструлі, лож­ки і чаш­ки ... Глу­хий звук, відкритий звук ... Мож­на ор­кестр цілий влаш­ту­ва­ти! За­га­лом, з ма­лень­ки­ми дітьми важ­ли­во вчас­но гра­ти в ігри, що бу­дять твор­чу активність.

Що це за ігри?

Я на­зи­ваю ці ігри «все мо­же бу­ти всім». Ігри-пе­ретво­рен­ня, ігри-ме­та­мор­фо­зи, в яких діє го­лов­ний за­кон - за­кон пе­ретво­рен­ня. Візьмемо будь-який пред­мет, скажімо чаш­ку, - нею мож­на зай­ма­ти­ся до нескінченності. Во­на мо­же бу­ти по­су­ди­ною, мо­же бу­ти шап­кою, го­рою або осо­бою. Як­що чаш­ку з во­дою по­ста­ви­ти в мо­ро­зиль­ник, то по­верх­ня застиглої во­ди мо­же ста­ти кат­ком, як­що схо­ва­ти її в тем­ний ящик - її взагалі не ста­не і т. д. Мож­на взя­ти будь-які пред­ме­ти, які ви­пад­ко­во по­тра­пи­ли в по­ле зо­ру (різнофактурні, різної фор­ми, коль­о­ру) , і гра­ти з ни­ми. Гра - це найважливіший, го­лов­ний шлях для роз­вит­ку творчої уя­ви.

Що ро­би­ти, як­що ди­ти­на загоряється ба­жан­ням чи­мось зай­ма­ти­ся, а потім остигає?

Як­що у ди­ти­ни про­па­ло ба­жан­ня, скажімо, гра­ти на інструменті, мож­на по­шу­ка­ти іншого пе­да­го­га або тим­ча­со­во при­пи­ни­ти за­нят­тя, інакше в неї мо­же ви­ник­ну­ти не­прий­нят­тя до му­зи­ки. Не тре­ба ста­ви­ти її в по­ло­жен­ня об­ви­ну­ва­че­но­го - за те, що не до­во­дить спра­ву до кінця: мож­ли­во, во­на прос­то відчувала по­тре­бу от­ри­ма­ти цей досвід, щоб зрозуміти, що ж насправді їй подобається. Мо­же бу­ти, цей вид творчості взагалі «не йо­го», а мо­же бу­ти, прос­то час ще не прий­шов - ад­же важ­ли­во не тільки за­про­по­ну­ва­ти дитині відповідне за­нят­тя, але і зро­би­ти це вчас­но.

Як­що ж її розхолоджує необхідність до­кла­да­ти зу­сил­ля, не вар­то пус­ка­ти­ся до вмов­лян­ня: «Щоб гра­ти, як ця тітка в телевізорі, ти по­вин­на ду­же ста­ра­ти­ся». Ар­гу­мен­том кра­ще зро­би­ти те, що доставляє дитині за­до­во­лен­ня. Як-то я по­яс­ню­ва­ла од­но­му ма­лень­ко­му ком­по­зи­то­ру - він ду­же не хотів вив­ча­ти теорію, - для чо­го існують но­ти: щоб на ра­нок зіграти або проспівати те, що на­пи­сав вчо­ра. Це по­яс­нен­ня зда­ло­ся йо­му цілком ро­зум­ним, і він по­го­див­ся їх вчи­ти.