13:00 Дослідження - в Україні більшість людей не розпізнають ситуації гендерно зумовленого насильства і не звертаються по допомогу | |
 У зв’язку з повномасштабною війною в Україні погіршилася ситуація з насильством, насамперед з гендерно зумовленим, ідентифікувати яке можуть лише приблизно 20% українців та українок. Іншою серйозною проблемою є те, що більшість постраждалих від гендерно зумовленого насильства (понад 80%) не звертаються по допомогу.Про це свідчать результати загальнонаціонального дослідження на тему «Гендерно зумовлене насильство в Україні в умовах війни», проведеного у лютому-квітні 2024 року ГО «Дівчата» спільно з World Vision, в якому взяли участь 2800 респондентів/ок із різних соціальних та демографічних груп. Дослідження виявило низку тривожних показників, зокрема більшість людей досі асоціюють гендерно зумовлене насильство виключно з фізичними (удари та побиття) або сексуальними проявами. Найчастіше постраждалі розпізнають сексуальне насильство (27% з тих, хто мав травматичний досвід), а психологічне та економічне насильство часто не ідентифікується (по 12% відповідно). Підвищення емпатії та інформованості сприяє зростанню рівня свідомості про насильство. Жінки і чоловіки розпізнають насильство по-різному. Підлітки більш широко розуміють гендерно зумовлене насильство, аніж дорослі, які частіше асоціюють його з фізичними діями. Що стосується жінок, глибше розуміння різних форм гендерно зумовленого насильства демонструють ті з них, які мають досвід аб’юзивних стосунків. До того ж жінки з південних та східних регіонів частіше асоціюють його з фізичними діями, тоді як жінки на заході країни розглядають його більш комплексно. Чоловіки розуміють гендерно зумовлене насильство як порушення прав людини та як фізичну, або психологічну, або соціальну агресію, спрямовану на особу, з огляду на її стать. Деякі чоловіки розглядають гендерно зумовлене насильство як форму обмеження свободи вибору або нав’язування стереотипних гендерних ролей саме чоловікові. Постраждалі частіше звертаються по допомогу у ситуаціях фізичного (24% з тих, хто мав досвід) та сексуального насильства (24% тих, хто мав досвід), але рідко в інших випадках. Чоловіки рідше звертаються по допомогу, за винятком ситуацій сексуального насильства. Також жителі західного та північно-центрального регіонів, особливо невеликих міст, рідше звертаються по допомогу. У разі ситуації гендерно зумовленого насильства більшість опитаних сказали, що звернулися б насамперед до членів сім’ї (39%) та друзів (29%), на третьому місці — поліція (23%), до державних соцслужб, прихистків, громадських, міжнародних, місцевих феміністичних організацій звернулися б менш ніж 10% людей. Найчастішою причиною не-звернення постраждалих від гендерно зумовленого насильства по допомогу є переконання, що їхнє звернення нічого не змінить і їм ніхто не допоможе (27%). Частіше такі думки висловлюють жінки та дорослі респонденти (18–60 років). «Особистою справою», про яку не треба заявляти публічно, гендерно зумовлене насильство вважають 24% опитаних. Особливо часто це говорили чоловіки та учасники старшої вікової групи (43–60 років), що свідчить про потенційно вищий рівень стигми, пов’язаної з питанням, у цих демографічних групах. На думку опитаних, постраждалі не звертаються по допомогу через страх і сором, побоюючись бути засудженими або непочутими, а також через фінансову та емоційну залежність від кривдника. Стереотипи грають значну роль у замовчуванні гендерно зумовленого насильства, а недостатня інформованість та відсутність нульової толерантності до насильства у суспільстві ускладнюють ситуацію. Також постраждалі стикаються з низкою проблем, коли звертаються по допомогу: байдужість тих, до кого вони звертаються, бюрократія, недостатня кваліфікація фахівців та страх звинувачення у провокації. Жінки частіше, ніж чоловіки говорять про це. Серйозною проблемою також залишається недостатня обізнаність про заходи профілактики гендерно зумовленого насильства: 36% респондентів не знають про наявність таких заходів у своїх громадах, а 24% вказали, що у громадах нічого не проводили. Для жінок наслідки гендерно зумовленого насильства для психосоціального здоров’я включають розвиток психічних проблем, руйнування довіри та соціальну ізоляцію. Загалом першою реакцією на насильство є розгубленість, але подальші механізми подолання його наслідків можуть різнитися залежно від форми насильства та досвіду жертви. Для більшості чоловіків наслідки насильства не впливають на повсякденне життя, за винятком сексуального насильства. За даними ПРООН, від фізичного домашнього насильства в Україні страждає близько 2 мільйонів людей. У понад 80% випадків це насильство чоловіків щодо жінок. Щороку від домашнього насильства гинуть 600 українок. У червні 2022 року Верховна Рада України ратифікувала Стамбульську конвенцію або Конвенцію Ради Європи про попередження і боротьбу з насильством щодо жінок і домашнього насильства — міжнародну угоду, яка визнає сексуальне насильство порушенням основних прав людини, а також формою дискримінації щодо жінок. Загалом документ підписали понад 40 країн. DIVOCHE.MEDIA разом із ГО «Ла Страда — Україна» створили серію матеріалів про те, як розпізнати домашнє насильство, як йому протидіяти та що кожен і кожна може зробити, щоб домашнього насильства у суспільстві стало менше. Також DIVOCHE.MEDIA разом з адвокаткою та очільницею ГО «Асоціація жінок-юристок України “ЮрФем”» Христиною Кіт розповіли, що можна та потрібно зробити, якщо ви зазнали домагань та сексуального насильства зараз або у минулому та вирішили про це розповісти. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |