Моя співробітниця-масажистка, дружина індійського бізнесмена, щочетверга бронювала номер у готелі на двох.

Не тому, що їм не було де жити, просто у вікенд (це п'ятниця і субота) пара хотіла розслабитися, випити коктейлю. Одного разу вони не взяли свідоцтво про одруження (документ впав між подушкою і стінкою дивану, і його у поспіху не знайшли), тож їм не дозволили поселися в одному номері. Більше того: наступного дня додому приїжджали поліцейські, з'ясовували обставини пропажі важливого документа. На щастя, свідоцтво знайшлося й інцидент був залагоджений. А інакше могло закінчитися судом - за пошалюбні статеві стосунки.

Якось у Досі туристка з Нідерландів звернулася до поліції зі заявою про згвалтування. Дівчина була на вечірці у фешенебельному готелі, їй щось підсипали в спиртне, затягнули у номер і поглумилися з неї. Підозрюваний у згвалтуванні був затриманий, але він заявив, що секс був за згодою, і дівчину засудили до двох років тюрми. Потім втрутилися голландські адвокати, добилися перегляду справи і позатермінового звільнення. Але вини з потерпілої так і не зняли.

Одружитися - лише з дозволу батька

У вихідні ми з Джанною та її чоловіком часто відвідували місцеві готелі. Лише там можна поплавати в басейні (для жінок - окремі зали), адже Персидський залив - надто солоний і пляжі там не надто приємні. На терасах готелів можна покурити кальян. Місцевим жінкам це не заборонено, на відміну від цигарок. Публічно курить
ароматний кальян навіть місцева принцеса - дружина шейха.

Чимало молодих дівчат тут вже не носять традиційної абаї - чорне покривало з ніг до голови поступово відходить у минуле. І все завдяки мамі теперішнього принца Мозі та її молодшій невістці, яка, як і свекруха, демонструє сучасну європейську стриману моду (довга сукня, стильний капелюшок на голові). Нинішні монархи позиціонують себе як проєвропейці.

Проте у питаннях шлюбу надалі багато консерватизму. Дуже багато катарців  беруть в дружини європейок. Байдуже якої релігії, головне, щоб не була атеїсткою і визнала іслам. Це зробила і Джанна. Крім того, вона народила чоловікові двох здорових синів, що вважається особливим благословенням, але Джанна ніколи не стане громадянкою Катару. Для цього потрібно мати батьків-катарців. Ти можеш перфектно вивчити арабську, місцеві закони, але ніколи не станеш своєю.

Цікава була історія з одруженням Джанни і Даніяла. Вони познайомилися на міжнародній конференції і закохалися в Парижі. Родина Даніяла була у захваті від потенційної невістки - вродливої та освіченої дівчини. Але коли дійшло до одруження, то, згідно зі Законом про сім'ю, Джанна повинна була мати нотаріально засвідчений дозвіл її батька на шлюб.

Батько Джанни покинув її маму, коли доньці було 10 років, він пияк, і коли Джанна звернулася до нього за дозволом, став вимагати грошей. Документ обійшовся Джанні в 500 доларів. Але згодом арабський юрист уточнив, що при укладенні шлюбного договору мусить бути присутній і якийсь чоловік із рідні нареченої - якщо не батько, то дядько чи повнолітній брат. Він і ставитиме підпис у контракті, жінка попросту не має на це права, хоча й визначає умови угоди й вносить до неї поправки. Довелося везти у Катар 70-річного дядька Джанни, який пересувався в інвалідному візку.

Катарським жінкам досі не дозволено управляти автомобілем, посідати державні посади. Але в університетах вчиться ушестеро більше дівчат, ніж хлопців, особливо на юридичних факультетах. Їм, на відміну від інших мешканок арабських країн, дозволено відвідувати спортивні зали. Але, відповідно до Корану, чоловік вищий за жінку, хоча й мусить добре ставитися до неї. Він має право покарати, якщо вона його не слухається.

Джанна, однак, змогла наполягти на включенні в шлюбну угоду пункту про те, що її чоловік не матиме інших дружин.

Три роки з мрією про гречку

За три роки роботи в Досі я жодного разу не була в Україні. А вже через півроку мені стала снилася гречка. Її тут взагалі не продають. Свіжих молочних продуктів (крім овечого сиру чи кисломолочних напоїв) не знайдеш вдень зі свічкою. Не кажу вже про свинину й сало, які заборонені. Місцева їжа смачна, але надто гостра й солодка. Рис, хоч його і сорок сортів, швидко набридає. Не остогидла мені лише риба, якої тут багато й вона завжди свіжа.

А ще я страшенно боялася, що забуду рідну мову. Тут майже всі розмовляють англійською. У клініці, і навіть у родинному колі. Даніяль вимагав, щоб при ньому ми з Джанною ніколи не переходили на українську, хотів бути в курсі всіх наших балачок. Проте співати українські пісні дозволяв. Даніял дуже сентиментальний, йому страшно подобається пісня "Чарівна скрипка". Коли ми з подругою співали її на два голоси, чоловік плакав і казав, що такий твір міг написати лише композитор з душею араба...

Тужила я й за трамваями, і за дощем (за весь час, що я жила в Досі, бачила зливу лише раз - перед Різдвом), і нашими святами. Джанна, попри лояльне до неї ставлення чоловіка, не має права навіть згадувати про Паску чи Різдво, вона ж тепер мусульманка.

Через три роки на моєму рахунку вже була сума, достатня для того, щоб повернутися додому, придбати однокімнатну квартиру й жити бодай десять років безбідно. Але, можливо, я б попрацювала ще декілька років, якби у Даніяля не почалися фінансові проблеми. Він мусив продати свою клініку іншій особі, а працювати з іншим господарем я не наважилася б.

На прощання Джанна подарувала мені валізу, в яку поклала 20 своїх суконь. Кожну з них вона вбрала щонайбільше двічі. "Я вже стара, - сказала моя 40-річна подруга, - Даніял з часом не братиме мене до готелю на вікенд чи в поїздки. А де ще мені вигулювати ці наряди?"

Чи побачу ще колись Джанну? Сумнівно. Хіба у Скайпі. Іноді у вихідні Даніял сам вмовляє дружину зателефонувати мені й просить, щоб ми заспівали про "молодого скрипаля". Співаємо й плачемо...